Солоспів «Паду чолом до скелі…» Січинський написав у 1907 році на власний текст. Як можна судити з нього, в останні роки життя він тяжів до поезії з асиметричною будовою строф, з частково відсутнім римуванням:
Сірий ранку, бліда туго.
Блідне дух мій молодий –
Білий світе поранку.
Що се, горе? Що мені?
Глянув в світ я, в людську долю
Сльоза стрілась з сльозонькою
Прокинула щастя в сні,
Прокинула щастя в сні.
Асиметричність вірщової строфи (п’ятий рядок першої, повтор п’ятого й шостого – другої) зумовлюють наскрізність музичного розвитку цієї драматичної мініатюри-монологу. Після драматичного вступу (Vivo, e moll, 2/4) різко змінюється темп викладу (Ttanquillo). Образ ліричного героя розкривається засобами аріозної декламаційності, забарвленої елементами відвертої патетики
Друга строфа («Що се? Небо біснувате!») починається у високій теситурі (g2) низхідним секвенційним мотивом, який не цілком адекватно відтворює драматичний характер віршового тексту, з повтором заключного рядка «покинула щастя в сні», вміщеного в умови різних мелодичних фраз. На жаль, мелодика недостатньою мірою відповідає розкриттю трагічного змісту поетичного тексту. У кульмінації солоспіву автор, усвідомлюючи безмежність людського горя, намагається підкреслити її повторенням останнього рядка строфи, та, на жаль, не підкріпленого музично-виразовими засобами.
(1907 р.)
Відсутність у рукописах Д. Січинського прізвища автора поетичних рядків названого солоспіву спонукала дослідників його творчості до визнання авторства самого композитора. Як вважають фахівці, це — найслабша творча робота композитора, в якій присутня «манірність, а саме: повторення слів і цілих рядків на ті самі музичні мотиви або фрази». [Витвщький В. Цит. вид. — С. 100.] На думку В. Витвицького, так вважав і сам Д. Січинський, оскільки ніколи не згадував про твір і навіть не подав до каталогу своїх пісень у листі до Я. Вінцковського. [Ярослав Вінцковський — український композитор (1880-1958), відомий під псевдонімом Я. Ярославенко, був власником видавництва «Торбан», у якому вийшла друком більша частина творів Січинського (лист зберігається в архіві НТШ у Львові).]
Душевний неспокій і драматизм, характерні для творчості Д. Січинського, в названому романсі мають соціальне забарвлення: людина споглядає з висоти скелі існуючу
несправедливість. Вразлива душа митця надто болісно реагує на навколишній світ і реалії мізерності буття.
Щемлива тривога риторичних запитань, поставлених композитором, у мелодії твору розкривається пунктирним ритмом коротких музичних фраз, динамічними контрастами і дрібними тривалостями нот, логічне розв’язання яких завершується кульмінацією-усвідомленням людського горя.
У музичному супроводі переважає акордова фактура, яка підкреслює трагізм і розчарування митця.
Твір написаний для високого і міцного голосу, з широким діапазоном, що передбачає гнучку техніку голосоведення, емоційну насиченість фраз і виконавську зрілість.
